“…важливішим, ніж лекції, було спілкування з талановитими та по-своєму “прибацаними” людьми”

Василь Шульга – випускник НаУКМА (політологія-1998), засновник та генеральний директор фотостудії «Positive Pictures», котра займає важливу нішу на всеукраїнському й міжнародному рівні. В ї ї  компетенцію вхо дять як приватні фотосесії, так і візуалізація проектів у рекламній сфері. Нам вдалося поспілкуватися про враження від минулої й теперішньої Могилянки, джерела натхнення та шляхи реалізації творчого потенціалу.

– Відомо, що НаУКМА дає чудову можливість для всебічного розвитку особистості. Чи можеш ти назвати певних постатей та предмети, що вплинули на формування твого світогляду?

– На формування мого світогляду найбільше вплинув гуртожиток. Неформальне спілкування з найкращими людьми цієї країни, обмін думками, безглузді нездійснені мрії фактично прибрали будь-які обмеження в тому, чого ти можеш досягнути в своєму житті та кар’єрі.

– Розкажи, будь ласка, про спогади, що пов’язані в тебе зі студентським життям. Який випадок справив найяскравіше враження?

“На формування мого світогляду найбільше вплинув гуртожиток”

З самого вступу в Могилянку я жив у гуртожитку на Цвєтаєвої. Однієї ночі на першому курсі я не міг заснути, мені стало дуже сумно та голодно. Я розламав стілець, розвів багаття і пожарив собі м’яса на балконі. Інколи я заїжджаю в гуртожиток до брата, і вахтерки згадують мені цю історію, хоч це було 16 років тому.

– Як тобі добре відомо, на сьогоднішній день серед студентів сформована потужна міфологема вже_не_тої, що знаменує собою розмірковування на вічні теми розчарування в молодому поколінні, такий собі «Присмерк Європи» по-могилянськи. У зв’язку з цим питання: коли в останній раз ти відвідував alma mater і які зміни помітив?

“…нинішні студенти більш спокійні, вони менш схильні до «дурощів», які вчиняли ми в 2000-х”

– Мій молодший брат вчиться в Могилянці. Час від часу я буваю і в гуртожитку, і в НаУКМА. Можу сказати, що нинішні студенти більш спокійні, вони менш схильні до “дурощів”, які вчиняли ми в 2000-х. Але, може, то й на краще. Справа в тому, що це органічно, що минулі покоління вважають саме свій час найкращим, теперішні покоління для них «вже не ті». Але в своїх судженнях вони спираються на занадто вже суб’єктивний досвід.

– Як людина, що досягла самореалізації в творчій сфері, можеш розповісти, яким чином прийшла ідея конвертувати хобі в професійну діяльність?В який момент ти усвідомив можливість реалізації свого покликання? Яким чином виникла та набула свого втілення ідея проекту Positive Pictures?

– Я почав працювати на другому курсі асистентом голови юридичного департаменту ВРУ. Протримався я там два тижні. Мені в Могилянці досить успішно вживили ген «еліти нації». І я увесь час був у пошуку того місця, де зможуть найкраще оцінити мої неабиякі таланти. До заснування своєї компанії у 2009 році я змінив більше дюжини робіт. І ніде не знайшов того, що шукав. Тому вирішив спробувати створити компанію, яка б мала нетрадиційне ставлення до роботи – ніби робота, ніби заробіток грошей, але якщо хтось захоче розламати стілець і  пожарити в студії собі м’яса, я навряд чи буду проти. Цього року ми вже відсвяткували шосту річницю.

– Крім візуального мистецтва, ти займаєшся написанням художньої прози. Що спонукало тебе взяти участь у проекті Центру Літературної освіти – VI літній літшколі, чи відповідали твої очікування дійсності, та чим для тебе є художня творчість загалом?

– В мене не було очікувань. Тому це було цікаво. Лекції, які ми прослухали, звичайно, важливі та цікаві. Але, як і в Могилянці, для мене важливішим, ніж лекції, було спілкування з талановитими та по-своєму «прибацаними» людьми.

А якщо копнути трохи глибше, то з усіх курсів у Могилянці найбільше враження на мене справили Основи літературної творчості Сергія Іванюка. Те, чого я там навчився, це «скілу» дивитися на звичайні речі зовсім з неочікуваних сторін.